Опис
Шановний читачу!
Перед Вами 13 номер часопису «Психоаналіз». У ньому ми продовжуємо публікацію роботи Ш. Ференці «Інтроекція і перенесення», але основні матеріали цього номера присвячені вільним асоціаціям і раніше були представлені на міжнародному симпозіумі, що відбувся в рамках «Психоаналітичної весни – 2009».
Традиційно головною подією «Весни» є симпозіум. Цього разу він присвячений одній з найбільш актуальних і цікавих тем психоаналітичного дискурсу – вільним асоціаціям. Вільні асоціації – суть психоаналізу, основне правило, основний аналітичний метод, головне завдання, яке ставить психоаналітик своєму клієнту. Це визначальний фактор тієї непідробної інтимності, привабливості та інтересу, які оточують психоаналітичний процес ось уже понад сто років. «Говоріть все, що вам спадає на думку», – дотримання такої інструкції вимагає повної довіри від клієнта, з одного боку, і бездоганного дотримання конфіденційності та професійної етики від психоаналітика, з іншого.
Останні десятиліття відзначені шквалом змін у теоретичних концепціях психоаналізу і перетворень у практиці. Але навіть у цих умовах вільні асоціації залишаються фундаментом психоаналітичного методу, важливою для успіху психоаналітичного процесу спробою думати, відчувати і висловлювати думки відносно вільно від контролю з боку свідомості.
Вражає уяву те, що вся маса психоаналізу, величезна кількість теорій, створених на його основі, і методик, породжених ним, тримається на єдиній процедурі – методі вільних асоціацій, і здається просто неймовірним, що ця тема не отримує достатньої уваги в психоаналітичному середовищі. У зв’язку з цим я і мої колеги в рамках симпозіуму вирішили дослідити тему вільних асоціацій, а також дослідити можливості застосування основного методу психоаналізу до різних сфер людського життя.
Хочу закінчити фразою, виголошеною моїм колегою Борисом Херсонським на зорі створення незалежної Української держави та Української Асоціації Психоаналізу, — «Вільній Україні – вільні асоціації!»
Світлана Уварова
