Опис
Перед Вами «Європейський журнал психоаналізу», матеріали якого об’єднані темою «Психоаналіз і релігія». Автори статей з різних країн і соціально-культурних просторів розмірковують про психоаналіз і релігію, про добро і зло в різних парадигмах, про цілі і кінець психоаналітичного процесу і людського життя, його тлінність, про обмеження догматів і нескінченність простору мови.
На початку розвитку психоаналізу як методу і теорії складалося уявлення, що психоаналіз радикально протистоїть релігії: Фрейд у своїх роботах нерідко представляв ці явища строго дихотомічними один одному, на зразок крилатого латинського виразу: «Deus sive Natuга»1. У міру осмислення клінічної практики ставало очевидним, що ідея пізнання власного несвідомого трансцендентна за своєю природою і, таким чином, дуже близька до релігійного досвіду. Дослідження світу людської душі постійно змінює психоаналітичні уявлення і одночасно, як писав Томас Манн, «аналітичне знання змінює світ; воно приносить у світ веселу недовірливість, що викриває підозрілість щодо таємниць і махінацій душі, підозрілість, яка одного разу прокинувшись, вже ніколи не зникне у світі»2.
У цьому вислові відомого письменника, сучасника Фрейда, простежується алюзія на твір Фрідріха Ніцше «Весела наука». Саме в ній з’являється відомий афоризм: «Бог помер». Продовжуючи традицію епохи Просвітництва, ця думка ніби задає напрямок розвитку людства – секуляризацію суспільства або життя без Бога. Однак раніше інший відомий письменник того часу, Герман Гессе, також як і Томас Манн, лауреат Нобелівської премії, висував ідею про те, що «психоаналіз <…> не має і не може мати сьогодні іншої основної мети, як створити всередині нас самих якийсь простір, в якому ми могли б почути Бога. Для мене аналіз став, між тим, очисним вогнем, через який мені необхідно пройти і який дуже сильно пече»3. А в есе «Художник і психоаналіз» він також зазначав, що психоаналіз може відкритися у всій глибині лише тому, хто «ґрунтовно і серйозно випробував психоаналіз на власному досвіді, для кого аналіз – не суто інтелектуальне заняття, а душевне переживання»4. Саме неминучість досвіду переживання для освоєння психоаналізу розводить шляхи психоаналізу і суворої науки і робить його, можливо, новою метафорою сучасної віри, що, в свою чергу, накладає незгладимий відбиток на сучасну людину, яка приречена рухатися «назустріч собі». Правда, тріумф індивідуального над соціальним є одночасно і досягненням, і трагедією нашого часу. Екзистенційні питання постають перед сучасним суб’єктом у новій конфігурації. Питання буття, тлінності, кінцевості людського життя в кожну епоху неминуче переосмислюються. Я впевнена, що роздуми про ці теми на сторінках нашого журналу будуть цікаві читачам.
У заключній частині випуску Вашій увазі пропонується огляд книги, що розкриває актуальну тему зв’язку і взаємного впливу психоаналізу і соціальних
________________
1 Бог чи Природа.
2 Манн Т. Фрейд і майбутнє (Доповідь, прочитана у Відні 8 травня 1936 року на святкуванні 80-річчя Зигмунда Фрейда) – http://jnagazines.russ.ru/
3 Гессе Г. Письмо к Эмми и Хьюго Балл, май, 1921г. // Цит. по: Зигмунд Фрейд. Хроника-хрестоматия. -М., 1999. – С. 247.
4 Гессе Г. Художник и психоанализ //Собрание сочинений. В 8 томах. Т. 8. – М.: АО Изд. группа «Прогресс» – «Литера»; Харьков: Фолио, 1995. -с.62-67.
